Педагогічний портрет

Я торкаюся до майбутнього. Я вчу.

Кріста Маколіфф, американська вчителька, астронавт

В народі кажуть, що письменник живе у своїх книжках, скульптор – у створених ним скульптурах, а вчитель – у думках і справах своїх учнів. Я впевнена: учителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно, учитель – це не тільки Божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця.

    З дитинства мріяла про професію вчителя, бо серцем відчувала, що моє покликання – учити, виховувати, плекати в душі добро і людяність. А ще я народилась і виросла в учительській сім’ї. Саме батьки прищепили мені любов до професії педагога, і, зокрема, до хімії. Адже самі навчали хімії  та біології. Вважаю, що мій учительський талант виявляється у вмінні «запалити» дітей до роботи, у поєднанні професійної майстерності з щирістю, ерудицією, повагою до людей.

   Моя мета – підтримати в учнів жагу до знань, розвинути і зберегти, вселити віру в себе, в свої сили.

    Використовую у своїй роботі найрізноманітніші освітні новації, та перевагу надаю інтерактивним методам навчання, коли спостерігається демократизація у спілкуванні учителя та учня, адже вони є партнерами у навчальному процесі.

    Погоджуюсь із думкою, що вчитель завжди учень. Бо щодня щось нове відкривається для себе. Змінюється світ, змінюються підходи до викладання, та незмінним залишається головне призначення вчителя – навчити людину бути Людиною.

   Завершити хотілося б словами російського історика Василя Ключевського, які, на мою думку, якнайкраще розкривають мене як педагога:

   «Щоб бути хорошим викладачем, необхідно любити те, що викладаєш, і любити тих, кому викладаєш».